Отже, як писалося у попередньому пості, головною метою імплементації в Україні КІК-законодавства є підвищення податкових надходжень.
Теоретично це виглядало красиво: держава запроваджує ще один податок (податок на прибуток контрольованих іноземних компаній — КІК) і водночас отримує нову групу платників податків — контролерів КІК.
Очікування — величезні додаткові надходження до бюджету. Адже, як переконують ЗМІ та соцмережі, «в Україні шалені гроші виводяться за кордон», а бізнес масово «ухиляється від податків». Це нам повторюють щодня, і пересічний українець у це свято вірить.
Тож очікування були такі: ось-ось до бюджету підуть великі гроші.
Але… за підсумками першого звітного періоду виявилося, що гроші так і не прийшли. Анонсовані ДПС надходження виявилися лише трохи більшими, ніж звичайний ПДФО з іноземних дивідендів, який і раніше надходив до бюджету — ще до запровадження КІК-законодавства.
Чому так сталося? Бо, по суті, КІК-податок — це той самий ПДФО з іноземних дивідендів (у деяких випадках) плюс додатковий податок із нерозподіленого прибутку КІК. І то лише для великих або пасивних компаній, що здійснюють переважно пасивні операції.
Те, що великих надходжень не буде, можна було передбачити ще раніше. Але, на жаль, в Україні майже відсутнє економічне прогнозування. Та й думати на перспективу — у нас не в пошані. Тому маємо те, що маємо.
А тепер розберімося детальніше: чому саме надходження від КІК-податку невеликі?
Перше. У більшості країн платником КІК-податку є юридична особа.
Сенс цього податку — перерозподіл «світового» прибутку між країною, де зареєстрована компанія, і країною податкового резидентства материнської компанії.
У цьому є логіка: КІК-податок спрямований на холдингові структури, що створюють схеми для оптимізації оподаткування (через реєстрацію компаній у низькоподаткових юрисдикціях). Це дає змогу зменшити витрати на податки й підвищити прибутковість групи.
Але… Ми живемо в надмірно зарегульованій країні, де на кожному кроці висить табличка: «ЗАБОРОНЕНО!»
Подивіться на світові рейтинги на кшталт Doing Business — Україна стабільно наприкінці списків.
І оскільки це «заборонено» діє в нас десятиліттями (а, може, вже й століттями), будь-яке інвестування за кордон фактично заблоковане. Створення дочірніх іноземних підприємств настільки ускладнене, що українських холдингів майже не існує.
Саме ця всеохопна заборонність — одна з головних причин нашого економічного провалу.
Як наслідок — відсутність українських холдингів.
Зверніть увагу: із понад 29 тисяч поданих КІК-звітів — лише 702 належать юридичним особам. Тобто лише близько 2%. І навіть ця цифра, найімовірніше, завищена.
Тут постає логічне запитання:
як так сталося, що фізичні особи змогли створити тисячі КІК, якщо іноземне інвестування для них теж було фактично заборонене?
Відповідь проста — більшості просто байдуже на ці заборони. Байдуже на регулювання, байдуже на закон.
І це страшно. Бо саме така зневага до закону й породжує правовий нігілізм. Через це Україна досі не увійшла в коло цивілізованих держав.
Не будемо себе обманювати — ми досі поводимося як країна, що не навчилася поважати правила.
Тому перше, що треба зробити, — позбутися цієї хронічної зарегульованості. Бо бути варварами у XXI столітті — сумнівна стратегія.
Але що саме змушує українця «начхати» на заборони й реєструвати КІК?
Відповідь блискуча у своїй простоті — підприємницька ініціатива!
Отже, якщо прибрати зайве регулювання — ми маємо всі шанси на розвиток. Але, на жаль, цього ніхто робити не збирається.
Тепер повернімося до КІК.
Ми вже з’ясували, чому юридичних осіб серед контролерів — мізер.
Якщо таких звітів лише 702 за два роки, то фактично діє лише близько 300–350 подібних компаній.
Саме через це було ухвалено, на перший погляд, «соломонове» рішення — визнати контролерами також і фізичних осіб.
Але це додало ще один рівень регулювання, якого майже немає в інших країнах.
Ми знову «переплюнули всіх».
У результаті маємо — складне, суперечливе, перевантажене КІК-законодавство, сповнене логічних і технічних помилок.
Це, безперечно, помилка законодавця — хоч і з «високою метою»: зібрати більше ПДФО з фізичних осіб, переважно середнього класу.
Та знову — не вийшло.
За два звітні роки держава отримала лише 1,776 млрд грн податку. І більшість цієї суми — це 9%+1,5% ПДФО з дивідендів, який і так сплачувався без жодних «кік-звітів».
Результат — великий пшик. Як і з податковою амністією.
Чому так мало?
Бо почали діяти норми міжнародного податкового законодавства: податок, сплачений у країні джерела, зменшує український ПДФО.
Крім того, більшість КІК мають пільги — або маленькі доходи, або активну діяльність, що оподатковується за кордоном.
Отже, Україні просто «не пощастило» з конвенціями. А їх, на жаль, так просто не скасуєш.
Висновок: якби хтось бодай зробив елементарні розрахунки — було б очевидно, що від цього «нового податку» великих грошей не буде.
Але ж бюджет порожній, а «висока мета» залишається.
І тому, як завжди, народжується знайома геніальна ідея —
поповнити бюджет за рахунок штрафів.
P.S. Уже надходять перші запити від податкової за поданими КІК-звітами.
Вже завтра починаємо їх розбирати.