Податки до ранкової турецької кави
Серія 1. Туреччина вступає у боротьбу за світових платників податків
Якщо чесно, останні років десять міжнародне податкове право було досить передбачуваним. Країни одна за одною приєднувалися до BEPS, вводили CRS, імплементували Pillar Two, розширювали правила щодо КІК, обмежували податкове планування. Здавалося, головне питання звучало так: «Як ще дооподаткувати нашого платника податків? Наздогнати… Відняти і поділити…» І раптом…
Туреччина вирішує зіграти зовсім в іншу гру.
Не шукати нових податків. А шукати… нових платників податків. Причому не будь-яких. А тих, кого сьогодні між собою «переманюють» Італія, Швейцарія, ОАЕ, Мальта та ще кілька дуже амбітних юрисдикцій.
4 червня 2026 року – важлива дата для турецької податкової системи
4 червня 2026 року набрав чинності Закон № 7582, яким до Gelir Vergisi Kanunu № 193 було включено нову статтю mükerrer 20/D. Якщо перекласти цю статтю з юридичної мови на людську, то звучить вона приблизно так: «Якщо ви стали новим податковим резидентом Туреччини та виконуєте встановлені законом умови, то протягом 20 років Туреччина не оподатковуватиме ваші доходи, джерело яких знаходиться за межами Туреччини». Двадцять років. Не п’ять. Не десять. Саме двадцять. І тут, як завжди, починається найцікавіше.
Але є головне правило
Основне правило платника податків – ніколи не вірте податковим консультантам, які обіцяють вам велику податкову пільгу. Пам’ятаємо, що в цій красивій пільзі є кілька дуже важливих нюансів:
- йдеться не про всі доходи;
- йдеться не про всіх нових резидентів;
- і, що найважливіше, це не «податкова амністія» і не «20 років без податків», як уже встигли написати деякі медіа.
Все значно цікавіше…
Вперше за багато років одна з найбільших економік регіону відкрито заявила: ми готові відмовитися від оподаткування іноземних доходів, якщо це допоможе залучити до країни людей, капітал, бізнес та інвестиції. Тобто Туреччина сьогодні конкурує вже не лише податковими ставками.
Вона конкурує податковою юрисдикцією.
Ну, якщо чесно, я завжди вірила в Туреччину. І, можливо, хтось буде заперечувати, але мені подобається Ердоган. Не так сильно, безумовно, як сам Ататюрк або Сулейман Пишний. Але все ж.
Що далі?
Розглядати реформу почнемо вже завтра. А поки що просто натякну: ця реформа може особливо цікаво «зайти» саме українцям. Чому? Наприклад, завдяки певним нюансам міграційного законодавства. Або AML-особливостям. А можливо, й тому, що турецькі законодавці пропонують нам «пряник». А наші – батіг.
Продовження тут.