Кожен має сплачувати податки. Ми давно звикли до цієї думки. Але іноді буває складно розібратися – якій саме державі людина має сплачувати податок? Тій, громадянином якої він є? Чи тій, де він фактично мешкає? Чи тій, де є джерела його доходів?
Поговоримо про податкове резидентство. Саме статус податкового резидента – визначає куди (до бюджету якої країни), коли та як сплачувати податки.
Отже, починаємо нову рубрику «Кілька слів про резидентство»
Податкове резидентство – це статус, який накладає зобов’язання щодо сплати податків на громадянина будь-якої держави або іноземця, який проживає в цій державі.
Податкове законодавство ділить фізичних осіб на дві категорії: резиденти та нерезиденти. Цей поділ впливає на ставку та можливість отримати податковий залік. Резиденти сплачують податок із джерел доходу в будь-якій країні, а нерезиденти — лише якщо дохід отримано в Україні.
Резидентство не ідентичне громадянству країни. Людина може бути громадянином країни або мати ВНЖ, але при цьому не бути податковим резидентом країни. І навпаки, податковий резидент країни може і не мати громадянства чи дозволу на проживання.
Як в цьому розібратися? Завтра – подивимося як це все виглядає в Українському законодавстві…
Для того, щоб вірно визначитися – податковим резидентом якої країни є громадянин України, необхідно:
- проаналізувати законодавство України,
- проаналізувати законодавство іншої країни (яка, яка Ви підозрюєте, також має право визначити Вас своїм податковим резидентом),
- проаналізувати Конвенцію між Україною та цією іншою країну (якщо така Конвенція, беззаперечно, існує),
- сісти та ретельно обміркувати цю інформацію…
Почнемо з України. Хто такий нерезидент? ПКУ розглядає це питання «від зворотнього»:
14.1.122. нерезиденти – це:…
в) фізичні особи, які не є резидентами України.
Логічно? Тоді задаємо питання інакше: а хто такий резидент?
14.1.213. резиденти – це:…
в) фізична особа – резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.
У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.
Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.
Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.
Таким чином, з точки зору українського законодавства, критеріями податкового резидентства (у порядку пріоритетності) будуть:
- місце постійного проживання,
- центр життєвих інтересів,
- перебування 183 днів,
- громадянство.
Зверніть увагу на такий цікавий критерій як “наявність статусу ФОП”. Він “не зовсім” стикується з Конвенціями. Але рекомендую обов’язково враховувати його при визначенні резидентства. Обов’язково!! З першого (точніше, з другого) погляду – цей критерій можливо ігнорувати (оскільки можливо відбити у суді – бо не відповідає Конвенціям)… Але… По-перше, наявність статусу ФОП може тлумачитися як “центр життєвих інтересів” (економічна частина). Є ще й “по-друге”. Це “по-друге” – описувати не буду: не будемо давати підказку податківцям….
Просто пам’ятайте – цей “критерій ФОП” необхідно враховувати завжди!!