Ми вже пережили «першу серію КІК» — коли всі гарячково готували звіти, намагалися розібратися з усіма хитрощами нового законодавства, обговорювали його недоліки, а часом — уживали ненормативну лексику, намагаючись «зібрати докупи» вимоги, які суперечили здоровому глузду й часом були просто невиконуваними.
Зараз починається «друга частина марлезонського балету». Податкова отримала понад 30 тисяч КІК-звітів, розклала їх по купках і взялася за улюблену справу — надсилати запити. Це лише початок епохи КІК-штрафування, яка, схоже, стане для нас тривалою. Англійці, напевно, назвали б це Present Continuous — теперішній тривалий час.
Цього тижня розбиратимемо перші запити податкової, які вже почали надходити. Подивимося, як краще реагувати й що відповідати.
До речі, якщо ви отримали такий запит — надішліть його мені на пошту: e.zhukova@saivena.com.
А хто ще не підписаний — долучайтесь до мого Telegram-каналу t.me/OlenaZhukovaBEPS. Саме там я публікую аналіз запитів і поради щодо дій у кожній конкретній ситуації.
Сьогодні ж — вступ до теми. Розберімо, чому взагалі настала ця «друга частина марлезонського балету».
Чому?
Перше питання — для чого взагалі з’явилося законодавство про КІК?
Звісно, офіційно — щоб рухатися в одному потоці зі світом, бути сучасними, ефективними, прогресивними. Саме тому десять років тому ми запровадили ТЦУ, вивчаємо й імплементуємо BEPS.
Але мене така відповідь уже не задовольняє.
Якщо ми справді прагнемо бути сучасними — то чому в Україні зникла ракетна та авіабудівна галузі, а ми перетворилися на звичайну аграрну країну?
Де наше законодавство про блокчейн? А про штучний інтелект? Якщо хочемо бути сучасними — воно ж необхідне, правда?
Може, відповідь інша — і вона дуже проста: держава хоче більше податків.
Тому й вигадує всі можливі способи їх збільшення: від елементарних (підвищення ставок, блокування податкового кредиту, неповернення ПДВ, «плани з донарахувань») до «інтелектуальних і прогресивних» — таких як BEPS, ТЦУ чи КІК.
І тут головне питання
Хто і коли вирішив, що найкраще для держави — зібрати максимальну суму податків?
На мій погляд, це — хибний критерій.
Справжнім показником успіху має бути зростання ВВП і поступ України вгору у світових рейтингах.
Чому ми постійно серед останніх?
І, будь ласка, не кажіть мені про корупцію — від цього слова в мене вже алергія.
Хоча, як для леді XIX століття, легка істерика з цього приводу — цілком допустима.
Але все ж, я вважаю, що найбільша наша проблема — не корупція, а непрофесійність і популізм на кожному рівні. Саме тому, мабуть, я й пишу ці тексти — щоб аналізувати прояви непрофесійності у сфері КІК і, по можливості, їх мінімізувати.
Тож: «Не говоріть мені про корупцію, це — шкандаль!» (майже Проня Прокопівна) На мій погляд, головна мета впровадження КІК-законодавства в Україні — збільшення збору податків.
У наступній статті розберемо, якими саме шляхами це досягається, до чого призводить і як це можна виправити.
Відповідь на останнє питання буде довгою: спершу — стратегічно-теоретична частина, потім — тактична, де розбиратимемо конкретні запити податкової та шукатимемо оптимальні способи реагування.
P.S. 1. Останнім часом у моїх дописах поменшало романтизму… А може, спробувати відповісти податківцям віршами?
Колись я вже включала анекдот у позовну заяву (так, податкову). Тоді податківці застосували до маленького ФОПа норми, розраховані на великі банки. І мені просто необхідно було написати фразу:
«Ми з банком дійшли згоди: я не видаю кредити, а банк не торгує насінням».
P.S. 2. Так, ту справу ми виграли. А як же інакше?